Естопель принцип заборони суперечливої поведінки

Принцип “естопель” (лат. “estoppel”) є правовим принципом, який забороняє особі заперечувати свої власні заяви, дії або поведінку, якщо це протирічить її попереднім зобов’язанням або вчинкам. Цей принцип базується на принципі добросовісності та чесності взаємодії між особами.

Принцип естопель має два аспекти: матеріальний та процесуальний. Матеріальний естопель стосується суперечливої поведінки особи щодо її матеріальних прав, наприклад, коли особа спершу виконує договір, а потім оскаржує його дійсність. Процесуальний естопель стосується непослідовної поведінки сторони судової справи, наприклад, коли сторона спершу займала одну правову позицію у справі, а потім радикально змінювала її на стадії оскарження судового рішення.

Процесуальний естопель служить для забезпечення ефективності, законності, справедливості та стабільності судового процесу. Він запобігає недобросовісній, суперечливій, маніпулятивній або затягувальній поведінці сторін, яка може порушити права та інтереси інших осіб, а також підривати авторитет суду. Він також сприяє дотриманню принципу рівності сторін, який передбачає, що сторони мають однакові права та обов’язки у судовому процесі.

Процесуальний естопель може проявлятися на всіх стадіях процесу: від першої до касаційної інстанції. Проте, найбільш поширеним є випадок, коли сторона оскаржує судове рішення у вищій інстанції, змінюючи свою правову позицію у справі. У такому разі, суд вищої інстанції може відмовити у задоволенні апеляційної чи касаційної скарги, посилаючись на принцип естопель.

Судовою практикою неодноразово підкреслювалась недопустимість суперечливої поведінки сторони по справі, зокрема в Постанові об’єднаної палати КЦС ВС від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, де об’єднана палата пояснила, що принцип добросовісності, який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони відповідного правовідношення. Сама доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium — «не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці». Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

У судовій практиці України існує багато прикладів застосування принципу естопель. Ось деякі з них:

Східний апеляційний господарський суд, розглянувши справу № 922/3271/20 про стягнення коштів: оплати послуг із перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, звернув увагу на суперечливість поведінки відповідача і зазначив, що принцип venire contra factum proprium є вираженням доктрини загального права equitable estoppel. У системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Господарський суд Львівської області у рішенні від 23 вересня 2021 року у справі № 914/1207/21 про визнання недійсними договорів оренди встановив, що розрахунки орендної плати (з визначенням орендних ставок та плати за базові місяці оренди) за спірними договорами були виконані позивачем, за підписами керівника та головного бухгалтера орендаря на них. Натомість відповідач лише погоджував подані позивачем розрахунки орендної плати. Таким чином, суд зауважив, що поведінка позивача (коли сторона у поясненнях висловлює позицію про невизначення (незафіксування) у спірних договорах розміру орендної плати та допущення помилок у застосуванні Методики, тоді як спірні розрахунки здійснював сам орендар) не відповідають принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

Гощанський районний суд Рівненської області у справі № 557/268/21 про виключення відомостей з актового запису про народження дитини даних про батька дитини та припинення стягнення аліментів встановив, що дії позивача, який при розгляді цивільної справи № 568/838/17-ц заявляв, що на момент внесення відомостей про нього до свідоцтва про народження дитини, як батька, він ЗНАВ, що не є її батьком, а при поданні позову та судовому розгляді справи № 557/268/21 стверджує, що він НЕ ЗНАВ про те, що він не є її батьком, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними, такі твердження позивача спростовуються матеріалами справи. Згідно з ч. 5 ст. 136 Сімейного кодексу України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком. Оскільки судом встановлено, що на момент його запису батьком позивач знав, що він не є батьком дитини, то він позбавлений права оспорювати батьківство і вимагати виключення з актового запису про народження дитини відомостей про себе, як про батька.

В ухвалі від 03 березня 2023 року у справі № 752/28942/21 Верховний Суд вказав, що судом апеляційної інстанції при винесенні оскарженої постанови не було застосовано принцип «естопеля», який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в судовому процесі. На стадії апеляційного провадження виконавча служба кардинально змінила свою позицію та адаптувалась під висновки суду першої інстанції, оскільки у відзиві департамент державної виконавчої служби визнав направлення та отримання постанови про відновлення виконавчого провадження стягувачем, а також не предявлення ним виконавчого документа у місячний строк відповідно до частини другої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», як і невчинення ним дій по закінченню виконавчого провадження у звязку із непред`явленням виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону. Незважаючи на пояснення, викладені у відзиві, та докази направлення виконавчою службою стягувачу виконавчого листа, після прийняття ухвали судом першої інстанції, виконавча служба почала заперечувати, що виконавчий лист був повернутий державним виконавцем стягувачу у 2016 році. Така непослідовна поведінка державної виконавчої служби свідчить про порушення загального принципу недопустимості зловживання правом.

Ці та інші приклади показують, що принцип естопель є дієвим інструментом для запобігання та вирішення суперечок у судовому процесі. Проте, цей принцип не є абсолютним і може бути обмежений іншими принципами та нормами права, які гарантують право на справедливий суд, право на захист, презумпцію невинуватості тощо. Тому, суди повинні застосовувати принцип естопель з урахуванням конкретних обставин кожної справи і з повагою до прав та інтересів усіх учасників процесу.

Таким чином, з огляду на наведену вище судову практику, можна дійти обґрунтованого висновку про те, що посилання на правовий принцип естопель може бути ефективним способом захисту своїх прав та інтересів у судовому процесі, якщо інша сторона судової справи увесь час змінює свою поведінку та робить заяви, які суперечать її попереднім заявам та поведінці. Принцип естопель забороняє таку суперечливу поведінку і вимагає від сторін дотримання принципу добросовісності, чесності та послідовності у судовому процесі. Українські суди охоче  враховувують принцип естопель при вирішенні справи і відмовляють у задоволенні претензій сторони, яка порушила цей принцип.

Проте, посилання на принцип естопель не є гарантованим способом перемоги у суді, оскільки цей принцип не має безумовного характеру і може бути обмежений іншими принципами та нормами права, які гарантують право на справедливий суд, право на захист, тощо.